Портрет Героя
Архітектор
Виженемо вражину та повернемось додому, говорить боєць 5-ї Слобожанської бригади Нацгвардії України Андрій з позивним Архітектор. Воює Архітектор два роки. Говорить, попри втому щоразу у відпустці чекає на повернення до бойових побратимів.
Мріяв вистрілити з Джавеліна і з першого разу підбив російський танк. Це про гвардійця 5-ї Слобожанської бригади Нацгвардії України Андрія з позивним Архітектор. Джавелін, як він сам розповів журналістам національного телеканалу «Прямий», Андрію позичили побратими з іншої бригади, з якими разом нищили російських окупантів у Кліщіївці на Донеччині.
Бандерик
Вивозить з передової поранених побратимів, доставляє на позиції боєкомплект, їжу та воду. Гвардієць Юрій з позивним Бандерик захищає Україну у 5 Слобожанській бригаді України. Пів року Юрій – за кермом квадроцикла. Репортерам національного телеканалу «Прямий» розповів про бойовий вихід у Кліщіївці та про свій оберіг.
Інколи, зізнається Бандерик, відчуває себе гонщиком ралі Париж-Дакар. За пів року на передовій міняє четверту пару коліс. Пробивав шини арматурою на фронтовому бездоріжжі, довелось і на міну натрапити.
«Їздив під Кліщіївку, відвозив їду, воду і міняв людину, яка там виконувала своє бойове завдання, і наїхав або то пелюсток, або то міна ПМ, розірвало мені два колеса, і так на пробитих колесах ми виїжджали», – згадує Юрій той виїзд.
Швидкий та маневрений, нахвалює Юрій свого квадроцикла. Бойові побратими допомогли з військовим апгрейдом – приварили два ящики для боєкомплекту та харчів. Так швидше розвантажуватись на позиціях, коли часу обмаль. Щоб вберегтись від ворожих дронів, на бойове завдання Бандерик виїжджає в сіру пору доби.
Бур
Нещодавно Андрій на позивний Бур повернувся з навчань у Великобританії. І, каже, це було, навіть для людини з бойовим досвідом, досить нелегко.
«Це штурм посадки, окопів, це марш на великі дистанції, це дистанції не на рівнині, це і гори, і ліса, посадки, поля, і вгору, і вниз, піднімаєшся, спускаєшся, і плюс, як вам сказати, кліматичний пояс, погодні умови, вони дуже, ну, не такі, як ми звикли, несприятливі – вони тебе загартовують, також ти ж йдеш в повному бойовому спорядженні», – пригадує відрядження до Великобританії Андрій.
Європейським інструкторам, каже Бур, теж було чому повчитися в українських бійців. Тепер – всі навички – буде використовувати для захисту рідної Харківщини. Бо мріє чимшвидше повернутися до мирного життя. Видобувати газ і виховувати дітей.
Вітер
Олександр на позивний Вітер пішов у військо добровольцем буквально на третій день великої війни.
«Провів заняття, це був, здається, четвер. В п’ятницю провів заняття, а в суботу вже потім зібрав речі і мобілізувався до тієї частини, в якій я проходив службу в 2014 році», – пригадує Вітер.
Вітер пройшов Харківський контрнаступ та Кремінну. Але, каже, під Кліщіївкою було найгарячіше. Саме там йому з трьома побратимами довелося відбивати найважчий свій штурм.
Пліч-о-пліч з Олександром відбивав ті найважчі штурми і піхотинець Дмитро. Згадує, росіяни їх так щільно обстрілювали під Кліщіївкою, що вони навіть не могли доїхати до позицій побратимів.
Гроз
Олександр Свистунов, 36 років, командир відділення одного з бойових батальйонів 5 Слобожанської бригади НГУ. Все життя працював руками, після школи одразу пішов у гірники. Спеціальностей там не багато, освоїв найважчу – став ГРОЗом (гірничий робітник очисного «забою» – авт.).
Сам Олександр мешканець Дніпропетровщини, має дружину та двох дітей. Від війни не ховався, але, як розповідає, й не рвався на фронт. Принесли повістку – пішов служити, ховатися від воєнкомів не думав, бо то не по-чоловічому. Та й син росте – треба надавати батьківський приклад захисту родини.
Спочатку був військовий вишкіл, далі почалася вже своя війна – виїзд у Серебрянське лісництво під Кремінну. Постійні бойові зіткнення та обстріли, носіння боєкомплекту та копання окопів у піску, що осипається після кожного прильоту, де ворога бачиш неозброєним оком – позиції орків просто навпроти, по прямій через ярок метрів сто буде.
У Кремінній на день Святого Валентина отримав «подарунок» у спину від противника – уламок 120мм міни.
На ротації після госпіталю пройшов навчання штурмовим діям та у Кліщіївку поїхав вже підготовленим і злим. Кліщіївку відбув всю. Одразу після повернення отримав нагрудний знак «За доблесть» та змінив погон на сержантський.
Всі думки у нашого героя лише про Перемогу та повернення до звичного життя, до сім’ї та роботи, до відпочинку у гаражі з автівкою, до відомого і передбаченого завтра.
Зараз Олександр несе службу на оборонних рубежах на Харківському напрямку. Ворог не пройде, бо гвардійці стоять міцно. Звичайні хлопці робітничих професій стали професійними військовими. Але війна не вічна, Перемога буде неодмінно, а вже після неї можна змінити однострій на улюблені джинси.
Донбас
Добровольці, говорить Донбас, на початку війни змогли стримати ворога на Харківщині. Це дозволило регулярному війську перегрупуватись та озброїтись. Нині воїн впевнений – чисельна та збройна перевага окупантів не гарантує їм бажаного.
«Бій це ж цікаво, війна як шахи. Те, що зараз один веде, не означає, що він виграє партію. І це наша земля, ми – вдома. Це дає сили завжди. Тут все рідне, ти все знаєш. А ворог – як з ліхтариком у темному підвалі», – вважає офіцер 5-ї Слобожанської бригади.
Командир взводу Донбас нагороджений нагрудним знаком «За відвагу» та медаллю «За оборону України». В Харкові на воїна чекає дружина. Коли повернеться до цивільного життя, Донбас не знає. Говорить, мир в Україну повернуть знищення ворога на нашій землі та економічні санкції проти агресора.
Євген
Євгену 24 – воював на Харківському напрямку, в Серебрянському лісі під Кремінною. Більше за все любить ремонтувати техніку – будь-яку військову машину може розібрати до гвинтика. Його особистий рекорд – перебрав гусінь за годину. Любов до машин в нього від батька.
Євген, механік-водій 5 Слобожанської бригади Нацгвардії України: «Чуть батькові допомагав, в нього вдома СТО, я там в нього з дитинства гайки кручу й так далі. Тут це пригодилось, тут також чомусь навчився, до армії, до війни я зовсім не знав що така техніка існує». Часто з фронту повертається дуже понівечена техніка, а побратими просять пошвидше поставити її на гусінь, тоді працює навіть вночі, каже Євген.
Камазіст
У цивільному житті гвардієць 5-ї Слобожанської бригади «Скіф» з позивним Камазіст працював водієм. У перші дні повномасштабної війни пішов добровольцем та став на захист рідної країни. Зараз чоловік – водій військової швидкої допомоги. Його головна місія – якомога скоріше довезти пораненого до медиків.
Під час бойових виїздів бували випадки, що їхня бригада швидкої потрапляла під обстріли, пригадує чоловік. Одну машину через це довелося замінити. Скільки було виїздів та яку кількість людей від початку повномасштабної війни вивіз, пригадати не може. Каже, найголовніше – виконати свою роботу, а не вести підрахунки.
Клевер
Артилерія — це математика плюс адреналін. Так вважає командир мінометного взводу 5 Слобожанської бригади Національної гвардії України Руслан з позивним Клевер. Слобожанські гвардійці зараз захищають Харківщину, тримають оборону на Куп’янському напрямку.
Працівник IT галузі у мирному життя, мінометник з позивним Клевер говорить – знання математики допомагає вести вогонь влучніше.
«Ти постійно рахуєш кути, ти маєш розуміти, шо таке полярні координати. Чому точка наведення, якщо вона близько, не працює на великих кутах. Це треба рахувати синус або тангенс. Математика! А фізика це більше для цікавості. От, як летить міна, наскільки вона високо підлітає. Ага – там сильний вітер!» – завзято пояснює журналістам Клевер.
Костянтин
Костянтин служить вже третій рік. Розказує, відправив дружину й трьох дітей у безпечніше місто й пішов добровольцем на фронт.
“Я байдуже відношусь до того, хто коли прийшов до лав. Ти розумієш, шо це за людина, коли йдеш з нею в перший бій”, – стверджує наш побратим.
Ділиться, навчився тримати автомат вже у бою: «В першому бою і навчився вже. Проаналізував, поспілкувався з АТОшниками колишніми і якось так – в процесі».
Кривбас та Капруха
Більше двох тижнів російські окупанти штурмували позицію Слобожанських гвардійців. Через високу траву Артур на позивний Карпуха та Дмитро на позивний Кривбас не бачили, коли ворог підходить ближче. Останні два дні виявились найтяжчими, розповідають хлопці.
«Спочатку зайшло 2 чоловіка до нашої нори. Я, не довго думаючи, випустив рожок по одному з них. Один утік, закинувши нам гранату. Але він не видернув чеку. Вона не вибухнула і мені потім стала в нагоді!», – посміхається Кривбас.
Кудрявий
Наш співрозмовник з тих, хто жартома стверджує – свій перший штурм здійснив на початку широкомасштабної війни, але як цивільний. То був особливий штурм – за право захищати свою родину. Тоді працівники військкоматів ховалися від добровольців. Сергій відчув на собі той тривожний стан, коли ворог близько, а тобі кажуть: “Чекайте, покличемо повісткою”.
Сьогодні йому 47 років, звання молодшого сержанта отримав у 2024 році, командир відділення. Пройшов Куп’янськ, Кремінну та Кліщіївку. Розповідає, що велику війну зустрів на роботі. Все кинув та поїхав з іншого міста до сім’ї в Харків. Коли дружина з маленькою донькою опинилися в безпеці, пішов штурмувати військкомат. До лав гвардійців Сергій зміг стати лише у серпні, а на початку вересня вже ніс службу у Куп’янську. Як це не дивно, але перебувати під обстрілами артилерії йому було спокійніше, ніж сидіти в очікуванні дзвінка з ТЦК, бо було усвідомлення того, що вже щось робиш, вже готовий протидіяти.
Про “Кудрявого” – саме такий позивний має наш герой – ми почули від одного з наших минулих співрозмовників. Тому приїхали до нього на позицію, де наразі наші побратими несуть службу з оборони Харкова. Наш герой виглядає на свій вік та справляє враження чоловіка з міцним внутрішнім стриженям. Він не кремезний, статура середня, навіть трохи худорлява, але очі… Вони ховають таємницю, яка не для сторонніх вух, а поверх неї блищить рішучість робити все можливе, як це вже багато разів було у його військовому житті.
Оріон
До великої війни Ярослав працював вантажником на «Новій пошті». Тепер вже два роки керує ударними та розвідувальними безпілотниками. Щоб успішно виконувати бойові завдання, говорить нацгвардієць, вчитися нового треба щотижня. Цінує поради бойових побратимів, слідкує за перевіреними джерелами в інтернеті та пам’ятає настанови свого першого інструктора.
«На бойові виходи в Кліщіївці я з собою брав бронежилет, автомат, каску та сам дрон. До нього йшла антена, проводи і БК. Тобто 25-30 кг залежно від того, скільки БК з собою береш», – пояснює Оріон.
З таким навантаженням Ярослав пройшов шість кілометрів із травмованою ногою та бойове завдання виконав. При розвідувальних польотах важлива витримка, вважає гвардієць, та вміння помічати деталі. Кількість знищених ворожих позицій, як і втрачених безпілотників, Ярослав на позивний Оріон не рахує.
Палич
Він народився в росії, українською може вимовити лише дві фрази: «Дякую» та «Смачного». Але саме наш Палич з перших днів широкомасштабної війни добровольцем прийшов до Нацгвардії та весь цей час нищить російських загарбників – бо відчуває себе українцем, захищає свою родину, онучку, домівку. Побратими нашого героя говорять, що Палич – справжній друг та відважний воїн.
«Палич проявив себе під Кліщиївкою. Відбили ворожу атаку, залетіли пару дронів зі скидами, вони перебігли в сусідню норку, там відстрілялись Ще закидали мінами, перебігли ще в одну норку, там вже знайшли три радіостанції, які від загарбників лишились. І завдяки цим радіостанціям ми почали розуміти – орки штурмують чи ні», – пригадує офіцер бригади Олександр на позивний Бур.
Знищуючи окупантів на різних ділянках фронту, наш Палич мріє добудувати свій будинок у Харкові. Двоповерховий та комфортний для родини. І щоб туди змогли повернутись з евакуації та знову почуватись у безпеці донька з онуком.
Полковник
В’ячеславу на позивний Полковник 48 років. За плечима строкова служба. До війська чоловік пішов на початку повномасштабного вторгнення.
“20 років я прожив у Харкові, тому вже вважаю Харків своїм домом. Коли на Харків почався наступ, тоді я вирішив, що це вже занадто. Потрібно захищати свій дім, своє місто”, – поділився нацгвардієць.
За два роки війни Полковник брав участь у боях на Харківщині та Луганщині. Та, каже, найбільше запам’яталися бойові дії в Серебрянському лісництві наприкінці другої ротації. Тоді росіяни штурмували українські позиції протягом дев’яти годин.
Прапор
У лавах нацгвардії Олександр – понад два роки. До повномасштабного вторгнення працював у одній із пенітенціарних установ. З початком бойових дій записався до місцевої самооборони, а згодом став нашим побратимом – гвардійцем.
Далі був Харківський контрнаступ та запеклі бої у Кремінній на Луганщині, під час яких Прапор зазнав тяжкого поранення.
Ампутація частини ноги, тривале лікування, реабілітація. І, попри все – повернення до рідного підрозділу.
Столяр
Врятував побратима, будучи сам поранений: історія Слобожанського гвардійця.
Він врятував побратима, будучи сам поранений. З перев’язаними ногами робив укриття з мішків з піском у напівзруйнованому будинку й протримався дві доби, доки їх не евакуювали. Історія нашого побратима на позивний Столяр – у матеріалі журналістів національного телеканалу «Інтер».
Боєць Олег за позивним Столяр разом зі своїм побратимом не дійшли до позицій в Кліщіївці лише кілька метрів, як їх атакували дрони. Обидва воїни після ворожого ВОГу зазнали поранень. Олег спершу кинувся рятувати товариша.
Тибет
В Кліщіївці на Донецькому напрямку в бліндаж до п’ятьох нацгвардійців прилетів FPV-дрон, усі були поранені, трьох довелося евакуювати. Тибет із ще одним військовим залишилися прикривати побратимів і утримувати оборону. Пізніше вони самостійно вийшли й цей шлях запам’ятався харків’янину назавжди.
Ще на початку війни Тибет дав собі слово, якого дотримується – скільки його бійців вийшли на позиції – стільки й мають повернутися. Усі люди Тибета живі, а його представили до відомчої нагороди Національної гвардії України “За відвагу”. Попри свій вік, головний сержант продовжує захищати Україну і вже будує плани на майбутнє — мріє побачити Індійський океан, де сподівається зустріти синіх китів.
Тур
Скільки людей завів на позицію, стільки маєш вивести. Третій рік війни офіцера Тура.
Про бойовий талісман з Кремінної, окопну лопату і “нюх на ворога”, – розповів журналістам Агенції новин «Громада Груп» бойовий офіцер 5-ї Слобожанської бригади НГУ. Нацгвардієць Андрій на позивний Тур з трофейним автоматом воює більше року. Він у нього за бойового талісмана.
«Під час літньої Кремінної один з моїх побратимів як трофей достав, я, побачивши номер автомата 888 (а я восьмого числа народження) і рік його випуску 1992-й (як народження моєї дружини) попросив, щоб він мені його подарував», – розповідає Тур.
У нинішній війні Андрій більше довіряє окопній лопаті і своїй інтуїції. У бригаді стверджують, що у Тура особливий «нюх на ворога».
Чикаго
Позивний Чикаго – офіцер нової плеяди, що готовий залишитися на службі після Перемоги.
Відверта розмова про чоловічий сором та скромність справжнього гвардійця. На небі ані хмаринки. Дихати важко, тіні мало й вона зовсім не рятує від спеки. Ми прямуємо на інтерв’ю із побратимом з одного з бойових батальйонів нашої бригади. Трохи поспілкувались попередньо телефоном – чоловік не з балакучих. Відповіді на питання по-військовому точні та короткі, нічого зайвого, ні слова більше необхідного. Харків лишився позаду, зараз під колесами земля – ґрунтовка до кордону з росією, ліс. В тіні дерев з’являється ефект теплиці – тут ще спекотніше та важче дихається, ніж у місті.
Нас зустрічає Чикаго – це позивний чи псевдо, як кажуть зараз. Вітаємося, йдемо під дах бліндажа – трохи далі від сонця, мух й комарів – обов’язкового додатка до «романтики природи» та повсякденних супутників бійців на позиціях.
Андрію, 54 роки, Слобожанський гвардієць, старший лейтенант, командир роти одного з бойових батальйонів. Став добровільно до зброї у травні 2022 року. До великої війни служив строкову службу в Києві, закінчив ХАІ, працювати пішов у поліцію на цивільну посаду, а залишивши її – займався будівельною справою. У 29 років до хокею додалося захоплення Джиу-джитсу – Чикаго має 2-й дан з цього виду єдиноборства, навіть брав участь у змаганнях по Україні. Але напад росії на нашу країну змінив життя Андрія.
Шева
Втрьох вони тримали позицію під Кліщіївкою на Донеччині, перебуваючи в оточенні майже 1,5 місяця.
“Троє нас було. Втрьох і вийшли. На позицію протягом 2-3 годин дойшли, а вже виходили, то в нас пройшло чотири дні. Та сама відстань, тільки вихід був уже інший – по стежечці не підеш… Там або ти ти живеш, або не живеш”, – каже молодший сержант Юрій на позивний Шева з 5-ї Слобожанської бригади НГУ, який на фронті з перших днів повномасштабного російського вторгнення.
У тому нерівному протистоянні Юрій з гранатомету пошкодив ворожий бронетранспортер разом з екіпажем.
Шум
“Завжди лячно зробити перший крок. Потім усвідомлюєш, приймаєш рішення – і далі вже не лячно”, – запевняє боєць з 5-ї Слобожанської бригади Національної гвардії України на позивний Шум.
Після шпиталю та реабілітації гвардієць знову в строю. Разом з побратимами наближає Перемогу, щоб повернутися до своєї мирної професії – годувати людей смачними ковбасами. А ще відновити довоєнну пристрасть до книг, фентезі, на які зараз не те що немає часу, а не читається.